Коли богам останню жертву принесли,
і білий вуж пішов людиною на море, —
тоді щоранку сонце виходило з-під гори,
тоді щовечора ховалося за гори.
І тонув глибоко вівтар війни
у жовч каміння, піщанцю і глини :
його тиснули в мозок чорні закіптілі черепи
з засохлими в крові очицями людини.
І відійшли тяжкими стопами старі боги,
лягли тілами під бриласті мури
своїх святинь, а з них росли хрести
в бедрастих копулах, що тиснуть на минуле.
Гість
Коментарі
Підписатися