Чи то життя: що ласки дзвін розквітлий
вітрам навік відколихає.
І не моїх грудей солодкі діти —
відтіль, де забуття немає.
І зве крізь кров ласкаве нетерпіння
зустріти знов тебе без тайни.
І приймеш сонце, бо лілей княгиня,
від нього тілу розквітати.
І щастя ще достотне до вікна,
від пестощів роса спалає.
І чиста думка, тепла, як весна
цвіте, де ворогів немає.
Я ніжно жду її — як краплю, звану
часинку, що з ріжка на крині…
прекрасна! в радості шептати стану,
любови болі білокрилі.
Гість
Коментарі
Підписатися