Чужиною

I
В ширінь безкраю степової стяги
Вистукує дорогу клично ямб, —
Та заступили обрій хмаросяги
Мережею неонів, зір і лямп.

Нема додому ні стежок, ні кладок,
Усе занесло снігом звідусіль —
І тільки срібними дзвінками згадок
Санки пробігли в білу заметіль.

II

Як гасне день і ясен зір осмеркне,
Поривом туги раптом беремось:
Шумлять Карпатським пошумом смереки,
Вчувається далекий Черемош.

Даремне прагнем, випроставши спину,
Добитися тудою, стати на меті:
Плетуться дні й дороги без упину
В безвивідну борвійну заметіль.