Будні

1
День не погляне, не промовить,
йдучи військовим кроком
В ніч. За сутінь западає овид
І так, без дотиків і стріч,

Мій час причаєний триває,
Склада життєпис сторінки…
Чому ж жадоба серце крає?
Чом надять лаврові вінки?

І все ввижається майбутнє
У сяйві війн, у громі сурм,
Коли крізь дні, крізь мертві будні
Заграє пурпуровий штурм.

2.

Даремний дар твоя весна,
Твоя весна — смутна й невчасна!
Дзвеніла синню вишина
Така нестримано-прекрасна,

Співали квіти й дерева,
Шуміли, зеленіли луки…
Та хижий вітер поривав
В глуху далечину розлуки.

І з-поза обрію росли
Риштовань обриси могутні —
Там готувались грози злив,
Там вже громадилось майбутнє.

Вперед? назад? — Кругом вогонь!
І не сховатися, не вкрасти
Тонке тепло твоїх долонь
І лагоду м’якого рясту.