Брутальний світ навколо нас буяв
Ще й хизувався грубістю своєю,
А ми були цнотливі – ти і я –
Під благосною божою зорею.
Звичайно ж, ми ховались від усіх
В нічному лабіринті, на задвірках,
І – цілувались. І по наших мірках
Таївся в цьому первородний гріх.
І, звісно ж, ми не перейшли межу
Дозволеного – тихі та цнотливі,
Від сорому палали… Не скажу,
Щасливі ми були чи нещасливі…
Нас доля розвела. Ми із села
Пішли. І кожен – по своїй стежині.
Ні я, ні ти не знаємо й донині,
Чому колись нас доля розвела.
Гість
Коментарі
Підписатися