Борис Демків

Голодомору сльози і могили…
І перед ними ми в боргу завжди
За тих, що крихти хліба не доїли
І не допили чистої води.

Земля, як цвіт, земля, як страх,
Земля, як морг…

Моя дорога
Не стелилась айстрами,
І доля на обрії не малювалась з німбом…
Мати в стару Вишивану тайстру
Клала кавалок хліба.
А біля хліба –
Буквар сонцеликий,
Як друге

За байраком сивіла раїна.
У лузі закривавилась калина.
На чільний план виходили гаї.
Сади стояли мертві, як руїни,
Коли стріляли в серце України
Фашистські знавіснілі

Він вічний і святий, цей житній хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де колоски шепочуться вусаті.

Він чув у полі крик перепелів,
Чув

Є дивна птаха, що живе без ніг,
І все життя вона літає в небі,
І все життя ятриться мрія в ній –
Хоч раз на кам’яний спуститись гребінь
І притулитись тихо до землі,
Відчути

Юліушу Словацькому

Дівочі гори сповиті болями,
Примарні птахи ячать над зворами.
Єдиний вибір — шабля чи сонет.
Хто ти еси — чи воїн, чи поет?
Хмара о хмару

Народній майстрині С. Кульчицькій

Зійшлася доля
на білім полотні,
Що інкрустоване і болем,
і нитками
З любов’ю
та народними піснями…
Признайтеся,

Тоні

Вже й наша закохалася дочка…
А вчора ще ходили ми під зорі —
Шукати в їхнім сиво-срібнім хорі,
Куди впадає вічності ріка.
Здавалося, що завжди молоді
Ми

Дайте сльозу,
Одну сльозу ще дайте —
І всі померкнуть
Болі і жалі…
І я поставлю
На коліна Данте
Перед страшним
Цим пеклом на землі.

Степану Будному

Ти на коні баскім поїхав у безсмертя,
На тім коні, якого звуть Пегасом,
Для слів іскристих ти не міг померти,
Живучий понад простором і часом.

Погасне в серці голосна тривога,
І стане вічна кожна наша мить…
І буде світла, і свята дорога,
Лише тоді як будемо людьми!..

І буде юна, і шаслива мати
Гордитися коханими

Розквітають мальви під вікном,
Розмаїті, наче діти мальви
І вони сумують так давно,
Як давно нема на світі мами.
На жаль, серед розлук не вберегли
Те найдорожче, що в житті ми

Терновим квітом вкрилися поля…
У боротьбі твоя воскресла воля,
Земля моя, земля моя, земля,
Моя земля, як предковічна доля.
Тебе топтали орди яничар,
Тебе на плаху зводили

Ти добре пам’ятаєш, брате мій,
Ми це повинні завжди пам’ятати,
Як в материнській ніжності своїй
Сумних пісень для нас співала мати.
Вкладала в них надії і жалі,
І радощі

Вітер в горах заснув,
Ліг сосні на рамена,
Вечір зорі в росі
Розгубив золоті,
Я для тебе зірву
Синє листя ромена –
Найчарівніше зілля