Батьківщина

Вічний вогонь

Я знов стою у древньому Козельці,
Собор замислився над синіми долинами.
Якась блаженна мить у стомленому серці
І хочеться заплакати чи стати на коліна.
Довкола тиха мла чернігівських низин,
Плинуть віки над гостро- білим шпилем,
І західного неба збляклий кармазин
Окутує мене гірким і милим.
І мовчки дивляться з зарощених лугів
Великі сині превологі очі.
Без осуду, без докору й порожніх слів
У душу дивляться дівочі очі.
І важко стало дихати у рідній стороні,
І так здавило груди…
Палає білий шпиль в холодному огні,
Зів’яле серце будить.