Амвросій Метлинський

Присвячено Петру Петровичу Артемовському-Гулаку

Де недавно козак гомонів,
Його кінь тупотів,
Як на ляха козак налітав,
В нього спис запускав,
Там тихо по білому

Як то в бурю по небові галас повстане,
В чорних хмарах так грякне, що страх!
І за хвилею вирине хвиля та й гряне
І озоветься в лісах, на горах:

“Чи не той то козак, що де стане

Хто тебе, родино, рідний зневажає,
Хай той на чужині серця не має,
Та щоб до кого в горі притулитися,
Та щоб було з ким горем поділитися!

Хто свою віру, хто край свій покине,

Дивляться з неба ясненько срібні зірки;
Мають-біліють над могилками хустки.
В тих могилках попід чорними хрестами
Труни та труни все з козаками, з молодцями.
Як то в великдень

Все ся втихомирило… либонь заснуло!..
Вже по вимощених улицях не грякотить,
Не лящить і голосний москаль: кипить, кипить!..
Деколи гукне по башті, й понесеться
Гук по городові, і

Ми до гостей приязні хоч коли!
Кинем для гостя і плуг, і воли,
Підем вказать йому стежку до хати,
З гостя нізащо не візьмемо плати;
Бо нам казали розумні батьки:
Божою ласкою

Добридень!
Глянь, який усюди день:
Світ вже в хаті й надворі;
Вже зібрались косарі
Та в клепала дзень, дзень, дзень!
Добридень!

Годі спать!
На роботу уставать

Ой не лізь, дядьку, в високії хати,
Бо там із тебе будуть глумувати!
Ой не лізь, дядьку, в панські хороми:
Там не чувати дідівської мови!
Возьми, дядьку, гострий спис,
Сядь на

Вже не по першій п’ємо отсе чарці;
Так ізгадаймо про дещо ми, братця,
Щоб воно з нами шуміло, гуло
І гуркотіло, стогнало, ревло!

В чорних хмарах, чорних хмарах
З небом

Як тільки гульк на світ свята неділя,
То й стане зараз веселіший світ,
І вийде сонечко, мов на весілля,
Червоне й гарне, як та рожа-квіт.
Дитина біля церкви смутна, тиха:
Хіба

Присвячено Грацькові Основ’яненкові

Йшов Глек Петро уже пізненько добою
Від панотця та й так балакав сам з собою:
“Ні, ні, панотче, ні! Щоб помилився
Та не в своїй я

В туман зіроньки поховалися,
І місяць у хмари заплив;
Річки дощовії снувалися…
Старий Дніпр шумів, гомонів.

Високо на замці в сю ніченьку
Наш гетьман вельможний стояв.

Івремії Галці

Та чи ви вже, братця, не чували
Про старого козака-співаку?
Вспом’янім лиш його йому ж в дяку!
Бо вже які й чули, позабували…

Про гетьмана чи про

Пісня

“Ой в’язоньку молоденький,
Чому рано опадає,
Чому по полю літає
Твій листонько зелененький?
Та чи вже ж то роса з неба не спадає,
Чи сонечко землю вже не

Старую бабусеньку згадаю!
Вона мене кохала: піснями пеленала,
Рідним словом кормила, рідній мові учила;
Старую бабусеньку згадаю!
Згадаю старую сиротину, бо вже її родину