Агатангел Кримський

I
Серце, серце! не нудися!
Вже ж не вік пора смутна:
Що зима забрала в тебе,
То віддасть нова весна.

Скільки гарного ще в світі!
Подивися без журби.
Все і все любить

(Уривки із щоденника)

Князеві Олександрові Гагаріну і його жінці Марії на спомин про наше двохлітнє приятелювання в Бейруті.

I

Ох арабські фоліанти!
Вже

Горді пальми. Думні лаври…
Маніячливий кипарис.
Океан тропічних квітів…
Ще й цвіте цитринний ліс…

Я хитнувсь, бо наче впився
З аромату тих квіток.
Аж погляну: коло

(Уривки з ліричного роману одного бідолашного дегенерата)

Сірійські згадки

Посвята Вс. Хв. Міллерові

Не раз було: у Сирії далекій
Здобуду

Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари…
Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут.
Тут глетчери, зима, а там буяють чари…
Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут!

Леліється

(Ідилія)

Схід… Сірія… Ліван… Тая райська країна, що про неї “Пісня пісень” каже:

Всякі пахощі там дишуть,
Всякі овощі там спіють,
Кардамон зіллявсь із нардом,
Нард

(Із листу до тієї людини, яку недужий поет вважав за рідного батька)

I

Дивувалась зима,
Чом се тають сніги,
Чом леди присли всі
На широкій ріці.
Ів.