Вічний вогонь
А поле – поле
З синіми снігами,
Покрапане наївністю слідів.
І молодик над полем з ніжними рогами,
Мов маятник давно зупинених часів.
Посеред поля я з думками,
Зо мною жінка пізньої краси.
Стоїть, роз’єднана роками,
Теребить торочки руками
І сльози ронить, губу прикусила.
Немає слів,
І руки у в обох холодні.
А поміж нас сніги, сніги…
Ні, не зустрілись ми сьогодні –
Є сум, але нема жаги…
Гість
Коментарі
Підписатися