Петро Гулак-Артемовський

Се что добро или что красно, но еже жити братии вкупе и

Петро мужик непокорний,
Та вдавсь собі проноза з біса:
Здається, з пики і дурний,
Та годзунковатий гульвіса.
От ґедзь напав Петра: не спить, не їсть ніколи,
Бажає бачить

Ой час їхать, Марусенько,
Тобі до господи!..
Ох, болить моє серденько
Від сеї невзгоди!
Ой збирайся, моя галко,
Ти до чоловіка!
Жаль нам тебе, серце, жалко,
Жаль буде

Последний экзамен, произведенный мною воспитанницам Полтавского института в январе и феврале 1854 г.

У Полтаві, в славнім місті,
Будинки біліють;
В тих будинках дівчат з

На разбитие ген[ерал]-ад[ъютантом] Бебутовым 19 ноября 1853 г. в Азии 36-тыс[ячного] турецкого корпуса, состоявшего под начальством Абди-паши. Послание П. И. Л[онгино]вой в ответ на ее

Трагедия

Действие происходит в Халциде, главном городе острова Эвбеи, в чертогах Атреевых.

Атрей, Еврисфен, Алкимедон,

Послухав жінку
Та взяв на перемінку
Пістрявії із Харкова штани,
Так, отже, бач, –
Хоч сядь та й плач:
Щось не вподобались Йому вони! [1]
І осміяв,
І ошпував,

Сидить Петро у Полтаві
В стані з поштарями;
Тепер Петро наш не в славі,
Вже не з панночками!
Колись, було, як забряжчить
В браму у будинку,
Так пані Засс і закричить:

Яко аще бы не закон твой поучение мое был, тогда убо погибл бых во смирении моем.

Світить місяць у віконце,
Та в очах темніє!
Сяє в небі ясне сонце,
Та серця не гріє!
Коли б

Совет султану на затею его перенести свой двор, знамя и сорочку Магомета в Адрианополь

Ой не мандруй, султане,
До Адринополя,
Бо там тебя застане
Лихенькая доля!
Ой

Vous voyez le grand gain, sans qu’il faille le dire
Que de ses ports de mer le roi tous les ans tire;
Or, l’avis, dont encore nul ne s’est avisé
Est qu’il faut de la France,— et c’est

(Писулька до Грицька Прокази)

Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву,
Понуру, мов чернець турецький, і сопливу,
Той бісів син, коли не москаля підвіз,
Той

На від’їзд із Полтави М. М. Лонгінова 22 травня 1842

А доки ж нам у Полтаві
Бить байдики, пане!
Наробив єси вже слави,
Чи надовго стане?
Порозтринькав все дівчатам:

Parcus deorum cultor et infrequens,
Insanicntis dum sapientiae
Consultus erro; nunc retrorsum.
Vela dare atque iterare cursus.
Cogor relictcs etc. [1]

От і допивсь!
І

(Побрехенька)

Mes jours sont le tissu d’un contraste étonnant:
Je ne vis qu’en pleurant, et je pleure en riant!
L’amour, pour tant de coeurs l’objet de plus doux charmes

Балада

“Нуте, хлопці! швидко, шпарко!
Музики, заграйте!
Гей, шинкарю, гей, шинкарко,
Горілки давайте!”
Ріжуть скрипки і бандури,
Дівчата гопцюють;
Хлопці,

(Древнее чешское предание)
Что это за дева средь мрачной дубравы
У дуба безмолвно сидит?
И жезл в ее длани монаршей державы,
Как молния, златом горит!
И в думе

Печально я гляжу на наше поколенье.
Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців,
На витребеньки їх… Та що з ними мороки!..
То, далебі, дрючок отак би і вхопив,

Вернулася ж Химка
Допрядать починка.
Ой насуче ниток,
Що буде з півміток!
Язик — веретено
І бреше скажено!
Накрутить десятки,
Витче і двадцятки;
Буде й полотенця,

(Приказка)

Цікавий, Мовчуна зустрівши раз, спитав:
“Від чого голосний так дзвін той на дзвіниці?”
“Від того, що (коли не втнеш сеї дурниці)
Всередині, як ти, порожній