Микола Устиянович

Шумить вітер долами,
Сухим вітром іграє,
А над Дністра водами
Дитя цвіту шукає.

Шумить буря студена,
Гудить ворон і кряче,
А на полі дитина
Глядить весни і

Як сонце западе, і вечір замріє,
І птичка вколишесь під тихим листом,
І зірки засвітять, і луна розтліє,
І все до спочинку складеся кругом,
Я, бідна, думаю і нуджу собою.
До

Чи знаєш, брате, де вічні рожі
І безустанний цвіте май?
Де з небес сходять ангели божі
І насаджають земський рай?

Ходи зо мною, глянь: там кімната,
В кімнаті мати

Гей, ген, милий боже!
Де ся наші літа діли, літа молоденькі:
Як-мо разом долинами
Над дністровими водами,
Як соколоньки літали сивенькі!
Гей, літа молоденькі!..

Гей,

Ото дитинка! Як день божий красна,
Як лебідь біла, як зірничка ясна;
В синім єй очку небо вечеріє,
В рум’янім личку цвітка паленіє,
На чолі гладкім ум ся розвиває,
В серцю

Згадка за Маркіяна Шашкевича во вічную єго пам’ять

Кому язик свій, своя земля мила.
Тот жалям нашим не подивує.

Три яри-м глядав, ожидав три яри,
Чи яка цвітка

Гей, Славо, Славо, лебедице біла!
Скажи нам казку за ону пору,
Коли тя мати на світ ізронила
Таку нам милу, таку нам любу –
Скажи нам казку: чому-сь така красна,
Як сред

Чи ти єще, другинечко моя,
Ведеш к востоку слізную зіницю?
Чи ти єще, болізненная,
Не запалила твоїм снам гробницю?
Єще ли стогн мечтаній блідих
З чорної рветься твого серця

А. «Нараю ти, друже,
Жіночку хорошу».

Б. «Дякую ти, друже,
О жінку не прошу».

А. «Красна і здорова». –

Б. «Ет, нездала мова!»

А. «Як ангел миленька,
Добра і

За тобов ся оглядаю,
О тобі всегда думаю,
І вечером, і раненько
За тобов тужить серденько,
О юносте солоденька!
В тобі краса, в тобі сила,
В тобі життя як миленька
В

Добрий день! Щасть ти, боже! Ти плачеш? О диво.
Днесь Новий рік, чи знаєш? На лучах зорі
Плинуть в бряску рожевім хмарки задумчиво,
А в них райська колибель: надія і сни.

А ти

«А що тото, моя доню, що тото,
Що ти личко червоноє ось тото?» –
«Любого-м ся, – чи ж не сором? – встидала,
Зобачив мя, що-м прядучи дрімала –
Тому ж тото, моя мамо, тому то».

Заполонілось небо довкола…
Чи то Великдень сияє?
Ні, то цар милий з свого престола
Кайдани з Русі знімає.

Кайдани знімат, окови крише,
Вложені давно судьбою,
І дає листи,

Витай, дівице, витай, сонця доню,
На мрачнім нашім сльозавім підсонню!
Тебе бог вислав в оній добі щасній,
Як старий Ной в радості прекрасній
Наново землю поцілував мило,
Бо ся

Щасливий край,
Де обичай
Во трудах шукати слави;
Там вічна яр
І божий дар,
За голод нема обави.

І нива там
І купця крам
Золота родят доволі:
І

Казка

Над потоком луг,
А на лузі плуг,
А сестриця борона
Обід йому винесла,
І сперлася на чепіги,
Наїжила зуби з пихи,
Задерла ніс до гори
І ну ж ся

І ви питаєте: чому замовкли ми?
Прощо утихла піснь тепла святої яри?
І ви питаєте!.. Чи не видите ви,
Як коплють сквапно гріб, роздають братам свіщі,
З єреями чужих муз заводять

Над річкою над Опором
Долина зацвіла,
Біля річки на долині
Самотня могила.

Над могилов Бескид гордий
Недвижимо чає
І, мов дитя, раменами
Курган обнимає.

А

Сльоза на гробі Михайла барона Гарасевича

На галичім небі
Нова зоря згасла

Не дивуйся, чужинонько,
Що ми плачем на весні:
З веснов верне всяк цвітонько,
Лиш

Сумно, марно по долині,
Почорніли білі цвіти,
Пожовк лист на деревині,
Птах полетів в інші світи.

Од запада сиві хмари
Цілу землю заливають,
Чагарами нічні мари
З