Михайло Орест

Вже осінь надійшла і царствує розкішно,
Шарлат і золото горять у ній недвижно,
І всюди, де вона, де близ її і даль,
Загоду в здійсненні є знати — і печаль.

Так владар, що на

Я вернувся до тебе, отчизно моя,
І всміхаюся рідним долинам.
О, як солодко пахне ласкава земля
Чебрецем і полином!

Аромати віків, дорогі, затишні,
Вони душу потіхою

Нощь, стонущи ему грозою, птичь убуди…
Слово о полку Ігореві

Стогнала ніч вітрами і грозою —
І птиць пробуджених тривожний крик,
І страхом мученого звіра рик
Лунали

Ласкава мла вкриває тихий обрій:
Сліпучий диск на ньому відгорів —
І ліс замислений в покорі добрій
На барви бронзи, злота і цинобри
Смарагди шат своїх перемінив.

Любило

Слава диктаторів — марна! Існують бо їм монументи
Довше за їх житія, ніж по успенії їх

Якщо загине душа, що заходиться криком: “Я смертна!
Вічне, нетлінне буття — міт!” — і якщо навпаки,
В вічність обернеться та, що її богобійно бажає:
Буде глибока у тім — зважмо самі —

В людях люблю і ціную привітність. Її порівняю
З ініціялами я: як заступають вони
Повне ім’я і до нього слугують за натяк і навід, —
Так і в привітності знак бачу я більших чеснот.

Інших вбивали розбійники; далі взаємоубивство
Стали чинити вони, низькості власній при цім
Всі попустивши вудила. Чудується друг їх і недруг:
Свій убиває свого! — Люди, в цім дива

Н. Г.

Як збережу твій образ? Суєту
Приносить часу біг і глушить пам’ять,
Біль родить біль, біда зове біду —
І вир шумить, виснажуючи пам’ять.

А те, що в ароматній

Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.

Я бачу блискавичний біг

Сповнений злоби до людського роду, вагався диявол
В виборі згуби йому: голод, чума чи війна?
Але по пильній надумі згадав про четверте, найкраще:
Вкинув у доли земні в’язку догматиків

Маги від пензля! В портретах вельмож і вродливиць являли
Ви ту красу, що не всім дано відчути її.
Ну, а тепер? — Від лемурів Пікасса утікши панічно,
Навіть в обличчях пісних райську

Нас, що звемося людьми, розглядайте, будь ласка, не тільки
Як сировинний продукт кухонь магічних своїх;
Хоч невеликій частині істот підопічних признайте
Бути їдцями свого варива! Якщо

Бути дорослим — це значить: шукати тонких алегорій
Навіть в наївних казках, втісі невинних дітей.
Дівчинко люба, ти — доля, а вовк — це імперія хижа,
Камені ті, що йому вклала ти в

Різна є міра для явищ тих самих. Це наслідок чуда:
Кількість при зрості своїм зроджує якість нову!
Вбити людину одну означає злочинство — і вбивцю
Ганять, кленуть, а суддя шле у

Як радо цей день в безбережності світу сміється!
До мене він, щедрий, устами твоїми сміється.

Простори лягли ніби плеса зеленого світла,
А небо стоїть ніби плеса блакитного

Ви, що пройшли крізь жах,
Що вдома не знали дому, —
Вітер в чужих містах
Вам співає втому.

Радість не явить вам
Своє перлове обличчя,
В ваш зруйнований храм

Не видно берега у сивій млі.
За нею, ген — дари і насолоди.
І ми забудем давні недогоди,
Як рідних гір побачимо шпилі.

Далека путь до світлої землі!
Таять підступність рифів

Минає серпень, минає літо.
Душею відчути цю істину
краще за містом.

Велетень, владар і бог,
сонце стоїть навзаходи.
Жовте його проміння
м’яко пронизує верби недвижні над

День падає, як птах короткокрилий,
З височини непевної — і крик
З ним падає на трави побурілі,
На чорний і безлистий чагарник.

І здобич ту мисливець хмурозорий
Кладе в