Михайль Семенко

Хутко осінь хутко лист
Мов сумно-жовтий серпантин
Обсипле темну цю алею
Де вперш бажанням зайнялись
Як вперше він
Прийшов за нею.

Чому так пізно ти сама
Може запитуєш

Вона живе і досі невже і я живу
Я бачив її коси фіалки рву.
Десь у рові зеленім і її рука
Лежить у мене на плечі легка легка

Сонний туман випростувавсь навколо
А в далині

Мені щось тоскно серце тисне
Моєї мами колисанка
Така стара і ніжна висне
І буде виснуть до світанку
І буде виснуть до світанку.

І буде виснуть до світанку
Співучим

Ніч сьогодні прозора й ніжна.
В кімнаті сиджу.
Оркестра з цирку.
Вигуки гарцівниці блакитносніжної.
Я перенесусь у цирк на хвильку.

Не чути більше дива грізного

Згрібайте жар руками голими
хапайте хвилю світову
степами вдаль біжіть розлогими
шукайте казку там нову
пливіть в човнах по морю синьому
знайдіте царство вічних змін
людина

Блакитні бухти береги
І смілість падаючих скель —
Як простяглася навкруги
Ця моря синього пастель.

Хтось плями легко розкладав
Рукою дивного стиліста
І колір синій

Я сьогодні чергував удень
і проминув лілові хмари
Що після грому
І замість того щоб привітать прекрасне
в той мент море
Я будував храми.
У вікно я бачив золоті плями і

Я сьогодні був коло моря
Купався й почуваю що прохолонув.
От не хватало ще горя —
А чому ж здорові Цехмистрюк і Рибаков?

Година була безнадійно похмура.
Вітер з Японії, море

Після року нудьги я беруся знову за Крейцера
У 24 роки знов за старого Крейцера
Ах чи ж скоро я покінчу з цим старим
Крейцером
Ах чи ж почну я знов цього старого Крейцера
Щоб

Хутко-хутко в мене виростуть крила
І покину я позичені вітрила
Ах як це гарно і як чудово
Я почуваю як росте сила як міцніє сила
Мене усього сила вхопила і відродила
Я

Я розчаровуюсь все більше
Перед найглибшим чаруванням.
Моя уява — це не вірші,
Це не пасивне споглядання.

Майбутнє — центр думок, настр’оїв,
Майбутнє — збіг життя і марень,

На задній лаві в кінотеатрі
Поцілункувались міцно скрипка й піаніно.
Він почув себе ніби на Татрах
І розповідав Ванді про петербурзьку Ніну.

Вандині очі пильно дивились
Зуби

І Паганіні і Кореллі
Схиліться до душі мені
Бо почуття такі веселі
Бо почуття такі сумні
Мені їх в звуки вилить треба
В акорди срібні перелить
Щоб осягнуть високе

Дивлюсь на гори із вікна
На простір дикий ції пустки
І пригадалася вона
Забилось серце хутко-хутко

Згадались тіні теплий присмерк
І світло милої кімнати
І серця бої

Димар з червоним обводом
Найвище
Залізо стовбури кран ланцюги
Вода
2 хінських голодранці по парі корзин у них
з фісташками
Двоє дівчаток у червоненьких спідничках
І

Назустріч багряному сонцю що встає в
димотумані з-за похмурої сопки
Я шлю свій рожевий привіт.
І сонцю і димній бухті й цьому пароплавові
щойно з Америки прибулому
Також моє

Я дивлюся на зелені спини
На півтіні півсвітла міжгір
На похмурість і димність далекого міста
Над бухтою
Застиглі військові пароплави
Міноноски в тонучих лініях
Іноді

Пустіє між гір
І щовечірньо осінь ходить над бухтою
Зорі холонуть.
Звідки звідки ти вітре холодний?
Звідки твій шепіт шепіт і свист?
Я чую твої ручаї
Я бачу твої

Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила
рухаються крізь туман м’яко
і в оксамиті спокійного безхвилля
окреслюється світ.

Туман над морем зіллявся з хвилею
Зіллявся з хмарою що угорі
І в плесках-стогонах млою застиглою
Алегрить в скелю — скоріш скоріш

Безмежні плюскоти бентежні зміни
Розпуки