Мелетій Кічура

Похмурий ряд фабричних мурів,
(Бетонні форти вздовж кордону)
Над ними прапори червоні
Несуть привіт далекій бурі.

Грядуть бої, гудуть сигнали…
Вщухає гул в цегельних

Падуть слова… огненні маки
Зриває, крутить буйний вітер,
На зморшкуваті, хмурі чола,
Кидають гасла — злото літер.

Між вій — жарини… Як об криси,
Об груди б’є загарне

Гранітний п’єдестал —
(З-під гільотини труп) —
Чи цар, чи фельдмаршал
Стояв на нім, як слуп.

Відбулось просто так:
Прийшли гулким гуртом,
І, наче сагайдак,
Ужисько з

На зоряні шляхи! Нехай і крячуть круки,
Нехай тривожать сон згадки минулих днів,
Продерся правди світ і в капища ошуки,
Звільняється земля від бога й від чортів.

Без ідолів

І звідки цей огонь у серці,
Бажань жорстокий шал:
Змагатися в скаженім герці,
Пливти, мов пінний вал?

Кидатися в бурхливі кручі,
Пронизувать простір,
Засвічувать огні

Посеред чаду димних смуг,
Під гул прокльонів і наруг,
Посеред моря крови,
Ми втілюєм казку, міт,
Запалюєм чарівний світ,
Будуєм храм обнови.

Нехай важкий, далекий

Монокль, нове авто, шампан, рої кокот,
Шамбр-сепаре, квітки, м’які фотелі,
Гаванни аромат, слизький, нужний бо-мо,
Розбещених субрет безглузді трелі.

На місті теж услужні

Теплий, розніжений гам…
Стабілізується франк;
З патосом пінить шампан,
Сріблом з естради дискант.

Не долітає сюди
Докірний милиців грюк;
Не плачуть більма брудні
На

Ущухли згуки увертюри…
А може був це третій акт?
Ще тільки відгуки похмурі,
Як дальній рокіт катаракт!

Вразним більмом німа завіса,
У серці безліч сподівань,
Коли-ж

Юних, світлих пісень
Поломінні мотиви, —
Усміхається день,
Хлібом стелються ниви.

Наче стріли дзвінкі
Випускають в простори,
Мечуть срібні сітки
В кручі синього

Кипить борня і дальні покоління
Не спочиватимуть, і протягом століть
Не уменшиться радісне тяжіння
Запалювать змагань оновлюючий світ.

Та інша вже борцям світитиме мета,
Не

Не раз приходиш ти до мене
В шовковому манто, в перуці,
І завжди я вітаюсь чемно,
І кожний раз — цілую руці.

Годинами ведем розмову
Удвох, добірними словами,
На теми

О, скільки вас по всьому суходолі
Ховають мури і залізні ґранти;
Де глянь, там хмурі та жорстокі чати
Сліпма виконують собачі ролі.

Хитлява тінь — тіла безкровні, кволі,
Одні

Бескиди розкидано сталі,
Набито м’ясива й кісток, —
Ще й досі задимлені далі
І кров’ю чорніє пісок.

Ще й досі невпевнені стопи,
Криваві ввижаються сни,
Немов подагричну

В тифозних, запліснявих мурах,
Заморені — просто шкелет, —
Чекали аж знов на тортури
Штовхне їх іржавий багнет.

Аж знову гидкої утіхи
Забагне дежурний садист,
Що гаркне

Ми знали всі, що ти прийдеш,
Ми всі тебе чекали,
З-за всіх кордонів, мурів, меж
Тебе ми виглядали.

І ти прийшла під темну ніч,
На випарах іприту,
У вихорах жорстоких

Безжалісні гудки пронизують світань…
Понад панелями віконця більмоокі
Займаються, блищать, вже чути пильні кроки
І хриплі вигуки між зглушених зідхань.

Сотні і тисячі голодних

Пливем, пливем на світі грані,
З жахних, ненавидних пустель,
Верстаємо шляхи незнані,
По безбрежнім океані,
Проміж підводних гострих скель.

Рука на кермі, — око в

Щасливий, хто усім покірно б’є поклони,
Кого звеселює шампан чи самогон,
Хто поважати звик накази всі й закони,
Кому святинею запльований притон.

Не спинять ніг його і сторожкі

Вчора – ненависний гніт.
Майбуття — мрії, примари,
Та серце наше — граніт,
А наші думи — пожари.

Глухо видзвонює шлях
Офір мільйонних кістками;
Вістун наш — радість і