Іван Ірлявський

I
Що ми думали, люба, тоді,
коли вперше зустрілись нам очі? —
(Тямиш: вітер уже шарудів
в павутинні осіннім як клоччі…)

Що бажали сказати собі,
а в душі не знайшлося і

1
Ясні очі, волосся шовкове,
що ласкавлять ці горді ґруні,
молодице, дівчино мальговин,
звабна феє родючих ланів!

За тобою вмиратимуть хлопці,
а від погляду твого

Я відбився далеко від вас
і не знаю — чи всі ви здорові, —
та про мене ще пам’ять жива
у розмовах і вашій любові.

Ви пригадуєте ті роки,
що єднали бажанням нас

Казала нам: підете геть від дому,
розсієтесь, як маки по полях, —
та не згасіть у серці молодому
жадобу, що манила в невідоме,
на вам незнаний шлях.

Несіть, як скарб, її у

В блакиті, розпустивши крила,
летіли журавлі на південь…
Крильми на плаю гуси били,
а ранками кричали півні.

Імла стелилася на поле
і червоніла неба баня.
Село

Блаженні дні юнацькі, що зазнали
на досвітку багато перемін
і розгорілись поривом зухвалим
до ясних мет, до вищих п’єдесталів,
у вільну просторінь.

Блаженні дні, що чуть

В душі солодкі муки втоми
з минулости, з безжурних літ,
а в серці народився спомин
про гарні дні, нежданий гомін —
юнацтва міт.

Пригадую, як скарб я втратив
колись, як

Прозорий день, барвиста голубінь,
далекий ліс — далекі чорні очі…
застиг в гальопі білогривий кінь…
…ось вершник стяг стремена і… зіскочив.

На роздоріжжі став. Героєм

Сміялася і пахла рівнина,
шуміли, гей шуміли нам оріхи,
немов для щастя, наче для потіхи
увечері щодня.

У млі родилась, сходила луна,
а схід в огні то плакав, то багрився,

Блакитний червень обрій підійняв
і широчини розгорнув барвисті, –
в душі дзвенить весняна ще луна
із далів променистих.

Ходім у поле — вже цвітуть жита —
не затоптати те, що

Г. Р.

I
Ти лишилась для мене одною
і зо мною підеш ти в дорозі.
Поки житиму – все із весною
стану серцем на твоїм порозі.
Там, де стежки розбіглись полеві

Скільки літ проминуло, мій брате,
що не радість несли, а журбу.
Від дитинства багато я стратив
і багато в дорозі забув.
А прийде лишень рідний Великдень
в цвіті вишень, в

За горою зима. Зашуміли таємно
ті соснові ліси на узгір’ї стімкім,
де, було, по ночах ми ходили даремно
і за зіллям шукали своїм.

За горою зима. Там сніги вже біліють,
і

З приводу появлення пласт. україн. журн. на Карпат. Україні.

Привіт тобі, мій приятелю юний,
у щирому надхненні я простяг,
щоб доторкнутись жданої фортуни,
щоб

Незмірної поваги глибочінь
і світло давнини, кров і відвагу
і до змагань майбутніх дику спрагу,
що витворила пориви стремлінь

сьогодні відчуваю в слові я
цім, що моя істота

У тих роках, що божевіллям
зістали в пам’яті людей, —
де шум степового дозвілля,
бурливий Дніпр, ясне Поділля, —
там жив Творець нових Ідей.

Син українського

Я від тебе багато чекаю,
двадцять друга ось весно моя,
ти в душі моїй панною граєш,
ти в пісень моїх вникла слова.
Я лишуся надалі поетом,
принесеш ти найкраще мені,

Я із долею не примирився,
не журись, моє серце, а грай,
грай про весни та бурі й залийся
молодими піснями украй.
Бачиш — хвилі б’ють море буремним,
знаєш — тяжко минали роки,

Ударили могутньо в рідні дзвони
і залила простори вільна гра:
до Вільної Землі клякніте лона,
бо вже прийшла пора.

Клякнувши, принесіть хвалу Творцеві,
що дітям гір в час