Анатолій Мойсієнко

Дмитрові Павличку

Тече ріка. І неба фіолет –
Мені течінню зоряно-пливкою…
Тече сонет неквапно під рукою,
Немов не помишляючи про лет.

Та все тіснішим – берегів

О, праг демоном Едгар По…
Оговтано медово демона твого –
В амурів віру мав.
О, гойда сад його
(І люлі, люлі, люлі…)
У морі рому.

Натомились, мамо,
натомились, мамо,
аж голову клонить
сонях у серпні…

Натомились, мамо,
натомились, мамо,
аж руки-віти
у тополі терпнуть…

Натомились,

Щоденно сум’яттям у сон не дощ,
А та габа багата…
І
Ви… Де жереб береже Див.
О
Вічна рамо помаранчів,
Ми зазеленили не леза зим
(Он габа зими — дими за багно),
Ми

Павлові Поповичу

Отави вато,
Варто трав…
О — травень! Не варто
Морозити зором…
Он воду чудовно
Низує Узин.
Низ у хатах… Узин.
Узин у хатах унизу.

Шипиш…
Ти – войовит.
Віки тер єретиків.
Ти – щит.
Живи ж.
Я – цар під роями рим’я, орд…
і праця –
Осяяння. ( Ясо
Осяяння, ясо!)
Я – цар. Пієтет є і праця.
І

А запах хапа за
Віко років:
Анаші шана!
І Хихи тихих,
Іхи лихі: Анаші шана!
Мани хоч на панчохи нам.
А вакса ласкава…
Ладна Ксеня – не скандал:
Мед – Едем,
А

Тичини томик і дівчина…
Немов нектар спива з рядків…
То ордами — вітри прудкі,
То пропливе хмарина чинно,
То лісові дзвіночки зчинять
В душі столуни гомінкі…
Тичини томик і

На лютім сонці закипали сосни
І в ніч стікали терпкістю смоли.
Ми в літо йшли, і звідти – в ранню осінь,
Й сонети пізні… За бучні столи

Нас садовили, нам вітальні

Не сарказм закрасен,
А так само маска та —
Масам.
А за мого богомаза —
Оксамитово ти, маско, –
Уса пса та Спасу.

О. П. Довженку

О, так осонно соняхи цвітуть
І достигають золотаво груші…
В цвітінні Ваша обірвалась путь,
А Ви були до всього не байдужі.

І день ввібрав цей Вашу

Римо, ти – жито. Мир
Тримала, вишивала мирт.
Ти ж у віків, у жит —
Що дощ.
Рима — що дощ, а мир —
Римами, рима мир —
Ударами рим, а раду
Трима мирт.
О, ти —

Приємлю
спориш придорожній
і білу ромашку
приємлю,
І сиву грозу,
що росте громокроною
в землю,
Приємлю.

Хомі – сімох.
Химі – німих.
А мені – нема?..
Німого бо гомін
Заз-
дро норд
Поніс у Сіноп.
Я сватався…
А туркеня – не крута,
За сури сиру – саз.
Шинка і

Соната весни, і зорі соната,
І моря соната… Алегро… Фінале.
Не тане лиш сонце червоне
у шквалі навальнім –
Під нами,
над нами,
навколо –
соната п’ята.
Дзвенять

В цім саду я останнє побачення
Із собою призначив собі…
В цім саду мов слова необачні я
Розгубив між тополь голубих.

В цім саду, де пташині помешкання
Завжди милі мені в

Обра гарбо, добра гарбо…
Бикам – смаки б
Моди… Чадом
Пилу – на рану лип,
Умучили пташат, пили чуму,
У… намутили туману
У німінні піннім – і ну!

Неждано так ця хмара присиніла
З-над Сожу, а чи, може, з-над Березина…
Трьома вітрами хмара підперезана,
Неждано так здалеку присиніла.

…Вже й крилонька стомила аж до

Щодуху дощ —
Лозу в вузол;
Мов швом —
Межу; в хащах— вужем…
І лопух у полі —
Мов швом.
Жах аж!
Потоп…
І — тиш… Зорі розшиті…
Радощі в хатах… Віщо дар…
…

Я – Леда, ти – цитаделя,
Закопана напоказ…
Ув орбіті брову
Я –
Воркун у кров…
І мажорно сон рожам,
А тіло літа…
І тіл експресія… І серп скелі ті –
Аж